Рестлайн, нудьгуючи, дивився в одну точку. В процесорі було замкнене коло з пустих, нічого не значущих роздумів. Втім, це єдине, що йому залишалося – мовчати, думати і чекати.

Тюремники вже давно залишили його у спокої. Вони звикли до того, що на всі їдкі репліки сикер відповідає гордим мовчанням.

Енергії було мало, значно менше, ніж дається воїнам зазвичай. Але у відсутності будь-яких активних дій, її вистачало на підтримання нормального функціонування. Навіть крило вже не турбувало, залишалася лише слабкість, про яку попереджала медбот. Пригнічувало інше – власна безпорадність, яка лише підсилювалася нападами клаустрофобії. Сикер звик проводити в замкнених приміщеннях мінімум свого часу, повертаючись на базу лише для того, щоб отримати нову порцію енергону і, можливо, новий наказ. Свій вільний час він проводив у польоті під бездонним куполом неба.

Єдиним співбесідником виявилася Айсі. Вона приходила до нього в камеру кожний орн. Спочатку це дратувало Рестлайна, настільки дратувало, що від ледве стримувався аби відверто не послати фем до шарктиконів. Але поступово сикер звик до її присутності. Краще вже ця компанія, ніж нічого та насмішки інших червонозначних. Він з подивом зрозумів, що йому все складніше ненавидіти її. У всякому випадку, біла фем робила все, аби укріпити його в цій думці.

Ось і зараз, почувши в тиші своєї камери швидкі кроки, Рестлайн з цікавістю повернув голову до решітки і сів на перезарядній платформі. У знайомому ритмі відбувся збій. Через кілька секунд він отримав відповідь на своє питання. Цього разу Айсі була не одна. Її супроводжували ще двоє червонозначних, причому озброєних так, немов збиралися атакувати загін десептиконів на чолі з їх лідером. На фейсплейті фем було незадоволення цією нав’язаною компанією.

Рестлайн підійшов ближче до енергонових грат, намагаючись не торкатися їх. В пам’яті ще свіжими були згадки про неприємні відчуття після того, як він намагався простягнути маніпулятор крізь них. Айсі зупинилася напроти і сумно посміхнулася.

- Привіт, Ресте. Як ти?

Сикер невизначено знизав плечима. Це було черговою фразою з моменту їх першої зустрічі, але лише цього разу вона прозвучала вимушено і неприродно.

- Дивлячись, що ти хочеш почути. Відповідь - паскудно, тебе влаштує? - десептикон із викликом подивився на фембот, від чого та відвела погляд. - Ти мені краще скажи, якого квінта тут відбувається?!

Айсі не одразу зуміла примусити себе підняти голову і поглянути десептиконові в оптику. Щось стримувало. Чи то страх, чи то збентеження, яке взялося незрозуміло звідки. Рестлайн, навіть будучи полоненим, зберігав смертоносну красу сикера. Це зачаровувало та вселяло повагу.

- Сьогодні мене не пустять всередину, - пояснила фем. - Ти вже повністю відновився, і наше командування вважає тебе занадто небезпечним.

- Небезпечним?! - Рестлайн ледь не розсміявся. – А вони кмітливі! Невже до них це дійшло тільки зараз? Або ще тоді коли ви надягали на мене блок?! А тобі про це просто забули повідомити.

- Я просто хотіла тобі допомогти, - зауважила Айсі, не зовсім розуміючи причину різкої злої веселості десептикона.

- Ти й так мені допомогла, - різко відповів Рестлайн, і перш ніж якась частина його сутності встигла отямитися, сказав. – Як ти помітила, пошкодження вже регенерували, так навіщо ти все ще приходиш?

«І що ти бовкнув, ідіоте?! - обурилася та сама частина іскри, яка не бажала зла тій, хто стояла зараз перед ним. – Невже тобі приємніше бути у компанії з цим автомотлохом, ніж з нею? Хоча, вона така сама як інші, хіба що…»

Двоє мовчазних автоботів, що супроводжували фембот, завмерли, не виражаючи жодних емоцій. Сикер навіть не був упевнений, що ті чують їх розмову. Або чують, але не звертають уваги до тих пір, поки він не наважиться напасти на будь-якого з присутніх. На мить майнула думка так і вчинити, але повністю відновлене крило раптово відгукнулося різким болем при одній лише згадці про нерівний бій.

У Айсі, на його подив, гордість була присутня. Інакше, вона не підняла б голови, подарувавши десептиконові холодний різкий погляд. Рестлайн навіть на мить зіщулився, не чекаючи подібного від цієї тихоні.

«От шарк, здається я її образив… То й квінт з нею, я ще вибачатися повинен?!»

Але підібрати потрібні слова він не встиг. Фем, не вимовивши ані слова, пішла, так само тихо, як і з’явилася. А сикер знову втупився в одну точку.

Не пройшло й двох джоорів, як в коридорі знову загриміли кроки. Незнайомий ритм вплівся у тишу. Червона оптика десептикона спалахнула подивом і настороженістю. Губитися у здогадках довелося недовго – енергонові грати зникли і на порозі камери показався мех, у червоно-зеленій броні. Розвідник автоботів тримав зброю, але не наставляв її на полоненого, всім своїм виглядом показуючи, що це лише запобіжний захід.

- Я прийшов аби відвести тебе на допит, Рестлайне, - Холд говорив спокійно, навіть байдуже, немов все те що відбувалося довкола не торкалося його жодним чином. Автобот звик приховувати свої емоції, це було частиною його роботи.

- Невже? – награно здивувався сикер, знову відчуваючи, як в його іскрі спалахує ненависть і бажання помститися за свою принизливу поразку. – Яка честь, - в його голосі пролунали знущальні нотки.

Розвідник ніяк не відреагував на ці слова і тим самим байдужим тоном наказав.

- Виходь і будеш йти попереду мене на відстані трьох механометрів. І пам’ятай, при спробі втечі або нападу, я маю право застосувати зброю.

- Який же ти нудний, - кинув йому Рестлайн. Довелося підкоритися, з блоком на системах і у наручниках опиратися неможливо.

Неширокі коридори бази автоботів петляли і звивалися, від чого сикер відчував себе ніби у пастці. Шлях від тюрми до кабінету командуючого базою здалася йому безнадійно заплутаним і нестерпно довгим. Хоча даремно було чекати, що полоненого поведуть по найкоротшому шляху. Коли вони підійшли до дверей, Холд торкнувся аудіосенсора, ледь помітно хитнув головою і приклав долоню до сенсорної панелі на стіні. Двері, тихо зашипів, розійшлися.

- Вперед. На тебе вже чекають.

Сикер хотів відповісти щось уїдливе своєму конвоїрові, але фігура начальника бази, що виднілася в кабінеті здалася йому більш підходящою кандидатурою.

Знову шипіння, бряжчання і Рестлайн залишився сам на сам зі своїм ворогом.

***

Дімлайт відклав убік нескінченні звіти і глянув на новоприбулого. Полонений тримався прямо й гордовито, немов це не його привели на допит, а він сам виказав автоботам честь бачити себе.

«Як типово», - несамохіть подумав Дімлайт. – «Вони тільки те й уміють, що руйнувати, вбивати і знущатися над всім, що бачать. Навіть над власною смертю».

Кілька кліків автобот і десептикон мовчки дивилися один на одного.

- Ти знаєш чому ти тут? – холодно й презирливо почав командир бази.

Рестлайн знизав плечима і нічого не відповів. На нього найшла жахлива слабкість від нестачі енергії, але показувати це червоно значному він не збирався. Але й на розмову сил залишалося не так багато.

- Тоді я поясню тобі, - Дімлайт пройшовся по кабінету, намагаючись говорити спокійно і рівно, хоча всередині все кипіло. – Ти разом із своїми співзнаківцями вже не вперше атакуєш нашу базу. Вбиваєш цивільне населення. І сподіваєшся, що це зійде тобі з маніпуляторів?!

І знову тиша у відповідь. Автобот кинув роздратований погляд на того, кого допитував. От упертюх! Сподівається, що мовчання йому допоможе.

- Ти був в тому загоні, який напав на Дагон. Ви вбили всіх його мешканців! Мирних мешканців, які не приймають участі у війні! Від Денного Центру нічого не залишилося. Ви знищили навіть тих, хто ще не обрав знак! І це найважчий твій злочин за останній ворн!

Лінзи десептикона спалахнули злістю і… Болем? Він заговорив повільно й хрипкувато.

- Я ніколи не вбивав спарклінгів.

- Брешеш, - люто заперечив Дімлайт. – Ще ніколи десептикон не казав правди!

- Я готовий присягнутися чим завгодно, що ніколи не вбивав тих, хто ще не зробив вибору, - Рестлайн глянув противнику в оптику холодним, важким поглядом. Голос став твердим і рішучим. - І не зроблю цього, навіть якщо мені накажуть.

Автобот здригнуся, вражений цим відкриттям. Таких слів від ворога він ще не чув за все своє життя. Щоб десептикон виявив милосердя, навіть до невинних малюків? Ні, такого Дімлайт не бачив. Але тепер, дивлячись на сикера, він вперше відчув сумніви у власному світобаченні.

- Чому? – розгублено і дуже тихо, пробурмотів він, навіть не розуміючи, що каже це вголос.

«Чому?» - Рестлайн пригасив оптику. Як він не намагався, ніяк не міг забути картину з минулого, яка раптом нагадала про себе.

Тому що він чудово знав, що таке біль і відчуття втрати, які крають іскру сильніше за будь які тортури.

Небо над містом палало червоним полум’ям. Спалахи від вибухів освітлювали руїни, які всього півджоора тому були будинками. У холодному повітрі був гострий запах горілого, чувся гуркіт і крики.

- Ресте, обережніше! – голос творця виводить юнглінга із ступору. Він злякано озирається, і міцно тримається за маніпулятор старшого. Довкола лежать дезактивовані корпуси інших мехів. Страшна та незвична картина для нього.

- Що трапилося? – несміло питає Рестлайн. Його червона оптика мерехтить, виказуючи сильні переживання. Вперше за його коротке життя відбувається такий жах. Вперше він бачить смерть так близько. І це його лякає, змушуючи тісніше притискатися до своєї альфи.

Той нічого не відповідає, лише прискорює крок. Ось над ними пролітає темна тінь, на мить затуляє зорі, щоб потім осяяти світ нестерпно яскравим світлом. За спалахом приходить гуркіт – ще однією іскрою стає менше.

Їм обом треба врятуватися. Знайти будь-який прихисток, де можна перечекати це жахіття. Рестлайн слухняно йде за своїм творцем до єдиного вцілілого будинку в цьому кварталі.

Схованка здавалася такою ненадійною. Слабкий дах тремтів, осипалося каміння, уламки металу. Рестлайн вчепився в маніпулятор альфи, сподіваючись, що скоро все це закінчиться.

Високий сіро-зелений мех уважно вслухується в звуки за стінами. Там все ще гримить бій, чується свист снарядів.

Як він почув наближення смерті? Мабуть не почув – відчув за кілька кліків до її приходу. І зрозумів, що врятуватися встигне лише один. Швидко глянув на переляканого юнглінга, він з силою штовхнув його до виходу з будинку, який почав руйнуватися. А наступної миті світ поглинула темрява.

Рестлайн боляче вдарився об уламки. Але цей біль не йшов ні в яке порівняння з порожнечею, що оселилася всередині. Сидячи на землі, він приголомшено дивився на купу каміння й металу, під якою назавжди похований його творець. Це було найстрашнішим, що він коли-небудь бачив. Тепер у всьому величезному світі він один. Крихітні крила юнглінга поникли, з оптики полився омивач. Усвідомлення смерті прийшло раптово, перевертаючи весь світогляд.

- Ні, ні, ні… - тихо шепотів Рест, немов заперечення того, що відбулося може щось змінити. Він вже давно не плакав, вважаючи себе дорослим і гордим для цього. А тепер іскра тужливо нила й боліла, і неможливо будо більше стримуватися.

Втім, якась частина його свідомості підказувала, що знаходитися в розгромленому місті небезпечно. Рестлайн витер теплу рідину зі щік і рішуче попрямував геть від руїн будинку. Йому здалося, чи дійсно настала тиша? Особливо пронизлива після недавнього гуркоту. І в цій тиші маленький сикерлінг почув ледь чутний щебет і поклацування.

Хтось ще вижив у цьому кошмарі?!

Обережно перебираючись через величезні валуни, Рест знайшов за ними крихітного спарклінга. Це він видавав перелякане цвірінькання. Побачивши десептикона, нехай навіть зовсім юного, малюк трохи притих, зі слабкою цікавістю розглядаючи незнайомця.

- Тихіше, - Рестлайн підійшов ближче і сів навпроти бети. І тільки тепер помітив, що той сильно поранений. Тонка броня вкрита тріщинами, з яких просочується блакитнувата рідина, енергонові магістралі подекуди розірвані, а блакитна оптика слабко мерехтить, наче малюк ось-ось піде в офф-лайн. Навіть недосвідчений сикерлінг побачив, що спарклінгу потрібна термінова медична допомога. Здається, він чув, про те, що блакитна оптика ознака ворога. Але хіба ворог той, хто так само постраждав від нападу невідомих? - Тихіше, не плач. Все добре...

Рестлайн взяв малюка на руки, притиснув до себе. Той жалібно защебетав, скаржачись на біль і страх, і міцно вхопився за маніпулятор. Зовсім як сам Рест чіплявся за свого творця зовсім недавно. Від цієї думки його іскра болісно стиснулася.

- Ти теж залишився зовсім один... - пошепки промовив він, погладжуючи його по шолому. - Як і я...

Маленький автобот сумно клацнув, погоджуючись, і ще сильніше притиснувся до свого нежданого рятівника. Десептикон чув, як тривожно б'ється його іскра, і у самого з'явилося почуття жалю до цієї крихітної беззахисної істоти. Нехай навіть мало схожої на нього.

Разом зі своєю ношею, сикерлінг попрямував вздовж вулиці. А раптом вони зустрінуть союзників, які їм допоможуть. Але місто горіло і вмирало у жорстокому вогні. І надія танула з кожним кроком. Спарклінг з блакитною оптикою затих і розглядав все навколо.

З-за рогу долинула гучна розмова, тупіт. Рестлайн здригнувся і уповільнив крок. Йому зовсім не хотілося зіткнутися з нападниками. Але сховатися вони не встигли - їх помітили.

Двоє боєвиконів так само зупинилися, наставивши на них зброю. Рестлайн злякано відступив назад, прикриваючи маніпулятором малюка.

- Ох, дивись який кумедний тандем, - засміявся великий зелений мех, звертаючись до свого товариша. - Я так і знав, що хтось із цих непотрібних нейтралів виживе.

- Вони завжди виживають, - байдуже кинув другий, з коричневою бронею.

Він націлив на сикерлінга свою зброю і приготувався натиснути на курок.

Рестлайн ще сильніше притиснув до грудей переляканого спарклінга. Юний десептикон весь тремтів від думки, що зараз смерть прийде і за ним. Але значно сильніше він боявся за малюка, який жалібно щебетав, і відчайдушно вчепився в його пальці. Навіть бета знав, що означає загибель. Сікерлінг із жахом зрозумів, що не зможе врятувати ні себе, ні його, тому прикрив долонею оптику спарклінга і пригасив свою, не бажаючи бачити, як гасне світ.

Різке, оглушливе клацання, від якого Реста пересмикнуло, і він встиг подумати, що зараз перед оптичними датчиками пролетить все його коротке життя, але... пострілу не пролунало. Десептикон повільно і обережно активував оптику, не вірячи, що уникнув кінця, і з подивом побачив, як боєвикон із зеленою бронею схопив співзнаківця за зап'ясток і відвів дуло бластера від цілі.

- Якого болта?! - обурився коричневий мех своєму товаришеві. - Сам хочеш це зробити чи що?

- Ти, придурок! - огризнувся другий. - Подивись, це ж сікерлінг! Ці металеві обрубки у нього за спиною – крила, що розвиваються. І в нього червона оптика, отже він наш.

- А? Чого нашим робити в нейтральному поселенні?

- Вочевидь, його творці надумали сховати цінний кадр від наших бойових одиниць, - боєвикон посміхнувся. - Не вийшло в них, хто ж знав. Чуєш, малий крилатику, а ну йди-но сюди!

Рестлайн повільно приходив до тями, дивлячись на суперечку двох десептиконів. Маленька бета принишк, але як і раніше чіплявся за нього. Сикерлінг не міг відвести погляд від фіолетових знаків на плечах мехів. Чому вони якимось незрозумілим чином притягували його, немов, це була його доля?

Він озирнувся, в черговий раз переконавшись, що втекти, тим паче з маленьким вантажем на руках не вийде, але з місця так і не зрушив. Зелений мех закотив оптику до неба, а коричневий презирливо пирхнув, і вони самі подолали відстань до нього за кілька кроків.

- Йому потрібна допомога, - несміливо сказав Рестлайн, кивком вказуючи на спарклінга. Якщо ці двоє не вбили його, може вони допоможуть і врятувати бету. У всякому разі, така надія залишалася.

- Хм, - сказав боевікон із зеленою бронею, глянувши на спарклінга. - Що за шарк?! Малий, ти, що, зовсім не розумієш?

Рестлайн промовчав, не знаючи, що відповісти.

- Малий - непотрібний автоботский спарк, - похитав головою зелений. - Ми тут для того щоб відправляти таких покидьків у дезактив, а не рятувати їх.

- Занадто багато розмов! – різко сказав коричневий боєвикон і вирвав спарклінга з рук Реста. Той навіть не встиг відреагувати на це, настільки швидко все сталося. Але як тільки сикерлінг спробував протестувати, як його боляче ухопили за плечі, не даючи поворухнутися.

Малюк з блакитною оптикою злякано защебетав, не розуміючи, що саме відбувається, але чудово усвідомлюючи, що дещо страшне для нього. Рестлайн спробував вирватися з сильних маніпуляторів десептикона, але вони тримали міцно. Сикерлінг зміг тільки простягнути долоню до спарклінга, а спіймав лише повітря. Бету недбало кинули на землю, від чого той знову заплакав і відчайдушно запищав.

- Не треба! - Рест благально глянув на мехів. - Він же ще нічого...

Але його слова потонули в гуркоті пострілу. Від жаху він пригасив оптику, не вірячи в те, що встиг помітити. Замість крихітного кольорового корпусу спарклінга був понівечений сірий моноліт. Рестлайн відчув, як тужливо занила його іскра. Занадто боляче було пережити другу смерть за один орн. Він вже встиг звикнути до цього спарклінга, нехай той і був потенційним ворогом, якщо вірити тому, що говорили. Але вони могли б стати братами. А тепер і його іскра згасла. Сикерлінг рвонувся до малюка, розуміючи, що не в силах нічого змінити. По щоках знову покотився омивач.

Десептикони не стали його зупиняти, а лише байдуже спостерігали за драмою, яка розгорталася перед ними. Подібне вони бачили вже тисячі разів, і ще ніколи це не викликало в них ані тіні співчуття.

- А ти вмієш урізноманітнити побут, - буркнув зелений мех, заклавши маніпулятори за спину.

- Я не люблю залишати роботу незавершеною, - відгукнувся боєвикон з коричневою бронею, і спохмурнів. - Що будемо робити з цим дрібний шлаком?

- Е-е ... - протягнув мех, прикусивши сріблясту губу. - Цей «дрібний шлак» все-таки літаюча бойова модель...

Коричневий боєвикон іронічно пирхнув.

- Він сидить на колінах і ридає через здохлого автобота. Потрібно знищити це дрібне непорозуміння і якомога швидше! З нього не вийде пристойного воїна!

- А, - мех хитро посміхнувся і махнув маніпулятором. - Під керівництвом Фейтгейла, він перетвориться на грізного і безжального вбивцю, а ми в свою чергу отримаємо деяку вдячність за те, що привезли на базу зовсім ще молодого сикера.

Другий мех хмикнув і склав маніпулятори на грудях.

- Та-ак. Ці шаркові сикери цінуються. На нашу базу за останній десяток ворн ще жодного не присилали.

- Тепер от один буде.

Рестлайн стояв на колінах і сліпо дивився на маленький сірий корпус автобота. Думок не залишилося, тільки порожнеча всередині. Порожнеча, яку вже нічим не заповнити. Він навіть не здригнувся, коли його взяли за плече і ривком поставили на ноги. Сикерлінг не міг навіть противитися цьому, настільки був ще молодий і слабкий.

- Уважно дивися, малий, - прошепотів зелений мех в аудіосенсор Реста, вказуючи пальцем в той бік, де були останки полеглого міста. - Ти більше ніколи не повернешся в минуле, забудь все що знав. Тебе відформатують, і ти станеш нормальним десептиконом, а не такою бездарною купою металу, якою є зараз.

Рестлайн з болем дивився на руїни, де догорало його колишнє життя. Тепер все буде зовсім інакше. І смерть назавжди залишиться його вірною супутницею, щоб йти за ним і нагадувати про те, що трапилося.

Не чекаючи реакції сикерлінга, боєвикон міцно вхопив його, і в наступну мить земля попливла під ніг. Рест здригнувся від несподіванки, але чинити опір не став, смиренно підкоряючись долі в образі двох мехів з фіолетовою інсигнією.

- Тому що це суперечить військовому кодексу честі, - якомога спокійніше відповідає Рестлайн, зусиллям волі відганяючи моторошний спогад.

- Ти ще щось говориш про честь, десептиконе?! - вибухнув Дімлайт. - Та що ти про неї взагалі знаєш?!

- Мабуть, у нас різні поняття про честь, - уїдливо відповів сикер і, не втримавшись, додав. - Димко.

«О, як легко збити пиху у цих червонозначних», - подумки розвеселився Рестлайн, спостерігаючи як здивовано розширюються діафрагми оптики у командира автоботів.

Дімлайт аж підскочив від такого нахабства. Незграбно змахнув маніпулятором, і зачеплені датапади посипалися зі столу на підлогу. На його фейсплейті була така розгубленість, що десептикон весело всміхнувся.

- Що-о?! - гнівно прохрипів автобот, щойно зумів впоратися зі своїми емоціями. Він зробив крок до Рестлайна і наступної миті, сикер відчув, як боляче перетискаються енергонові магістралі на шиї. Чинити опір він не став. Та й не міг. - Ти, вбивце, якщо думаєш, що я вибачу тобі смерть своїх товаришів, то глибоко помиляєшся. Ніколи не пробачу. Але вибір надати зобов'язаний.

Десептикон з ненавистю дивився в блакитну оптику, де застигла така ж холодна ненависть. Від нестачі енергії світ став бліднути, і він відчув, що ще трохи і піде в офф-лайн. Мабуть, Дімлайт це теж зрозумів, тому що неохоче відпустив супротивника.

- Як зворушливо... - пробурмотів сикер, потираючи шию. Виходило не дуже добре, заважали наручники.

- Ти можеш спокутувати свої злочини, співпрацею, - похмуро сказав командир бази.

- А ще варіанти є? - єхидно поцікавився Рестлайн.

- Є. Ми тебе дезактивуємо, - тон у Дімлайта був нехорошим, і сикера пересмикнуло від такої перспективи. Він не боявся смерті. Але одна справа - гинути в бою, виконуючи свій обов'язок, і зовсім інша - бути страченим у полоні.

Здавалося б, вибір очевидний, але варіант стати зрадником був для Рестлайна огидний. І не тому, що він був всій іскрою відданий справі десептиконів, а скоріше тому, що смерть від рук своїх співзнаківців буде набагато страшніша за розстріл у автоботів. Фіолетовий знак вимагав покори, і жорстоко карав за непослух.

А отже, вибору не було. Була безжалісна доля.

- Ні, - він похитав головою. - Ви не дочекаєтеся, щоб я став на ваш бік, автомотлох.

Йому здалося, чи, справді, в оптиці автобота промайнув смуток? Ні, тільки здалося. Червонозначний не збирався бути вперто-милосердним.

- Тоді я сам із радістю загашу твою іскру, десептиконе. І вважай це помстою за загиблих.

- З тебе вийшов би хороший воїн фіолетового знаку, Димко, - хмикнув Рестлайн. - Тільки я не зрозумію, що ти досі робиш серед автоботів.

Лють, що спалахнула в блакитний оптиці, була йому відповіддю.

***

Айсі швидко йшла до тюремного відсіку. Вона знала, що допит вже завершився, і десептикона повернули у камеру. І, судячи по роздратовано-злому вигляду Дімлайта, розмова не вдалася. Ох, ну що Рест, примудрився наговорити?! Хоча, враховуючи, нелюбов командира до фіолетового знаку, то особливо старатися не потрібно було. Хоч би цілий залишився після цього.

Енергонові грати знову згасли, і фем увійшла в камеру. Цього разу сикер ніяк не відреагував на її присутність. Навіть не ворухнувся, сидячи на перезарядній платформі і тьмяною оптикою дивлячись у порожнечу. Він виглядав втомленим і змученим.

- Навіщо ти прийшла? - виявляється він, все чудово бачив, тільки не хотів говорити.

Айсі дістала з підпросторової кишені куб повністю заповнений енергоном. Полоненим давали чи половину цієї порції, щоб ті не спробували втекти. Делікатний і безболісний спосіб впоратися з десептиконами, які могли піти на все, заради свободи. Вона взяла куб потай від усіх, хоча зауважила, що Рейсер проводжав її іронічним поглядом. Але нічого не сказав. І вона знала - нічого нікому і не скаже.

Медбот простягнула енергон Рестлайну.

- Візьми, тобі потрібна енергія. Ти занадто ослаб.

Десептикон навіть не повернув голови в її бік. Тільки глухо вимовив.

- Я не потребую ваших подачок.

Айсі знизала плечима. Вона вже встигла зрозуміти характер сикера, щоб не наполягати. Але і піти вона не могла.

Рестлайн дуже сподівався, що вперта фем піде ще після першої його грубої фрази. Але ж ні, повернулася. Примарна надія залишитися на самоті остаточно зникла. Він відчув як Айсі сіла на перезарядну платформу. Зовсім поруч, тільки простягни долоню...

«І що?» - чується насмішкуватий внутрішній голос. - «Хочеться поговорити з ворогом? Думаєш, вона просто так прийшла? Ні, швидше за все, почне умовляти перейти на їхній бік. Хоча... я так втомився від самотності. Хочу просто з кимось поговорити. Почути спокійний голос, а не погрози. Скоро все закінчиться. І тоді буде вічна самотність і спокій».

Холодні, неповороткі думки, наче чужі. Думати не хочеться, немає сил. Але йти в темряву хочеться ще менше.

- Ресте, не злися, - знову ця фем. «Ну чому вона не хоче відчепитися?!» - Дімлайт не такий, яким ти його бачив, він просто...

- Мене це не хвилює, - відізвався сикер. - Я завжди знав, що ви бездарний, пафосний автомотлох.

- Ресте... - розгублено прошепотіла Айсі. - Вислухай мене, будь ласка. Я не хочу, щоб ти так думав...

- Я не хочу цього слухати, - упирається сикер. - Мені досить того, що я побачив. І почув. І знаю, що буде далі.

- Що буде?

- Нічого, - відрізав він, і вперше назвав її по імені. - Йди, Айсі. Просто залиш мене в спокої. Твоя присутність тут не обов'язкова.

Фем затрималася на кілька кліків, але все ж таки тихо вийшла. Рестлайн полегшено зітхнув - знову самотність. Скільки ще часу залишилось до того як його дезактивують? Піворна? Орн? Втім, яка різниця.

Сикер потягнувся і, кинувши випадковий погляд на край перезарядної платформи, оторопів. Там стояв, переливаючись всіма відтінками рожевого, куб з енергоном. Повний куб. Ось що, принесла медбот. Принесла і залишила йому. Десептикон обережно простягнув до нього долоню, все ще не вірячи в побачене. Невже це не знущання? Невже так буває?!

Може, він ще не все знає про життя?