Редакция.
Глава 2.
Эльфы, машины и всё что с этим связано.
- Люди… та хіба ж можна так? – Снова заголосил Лолик. – Я теперь не знаю, що мені написати…
- Так, а что случилось то? – спросила Аря. – Ботаник, что тебе так взбудоражило?
Лолик на самом деле имел образование ботаника. И соответствующее погонялово.
- Та ти ж сама сказала тільки що, що я – ботанік, ну про троянди пишу, про квіточки, а мене так… ДМ, він не людина… він – садист… - ДМ – главный редактор Night news, утром сказал Эльфу отправляться в техногенный мир, и написать о жизни на той планете. Утром мало кто мог понять, чего старому фавну было так весело.
- А что, там интересно! – хихикнула Арии, уж она то знала, что такое Кибертрон и с чем туда идти нужно.
- Так ні хто ж і слова не сказав, що там не має жодного деревця, і одної квіточки! НІ ОДНОЇ Та там в загалі нічогісінько живого, тільки РОБОТИ! Та ще й розміром не менше ніж будинок, а норов в них такий, що Мінойський Бик відпочиває.
- Обидели нашего мальчика… - Макс хихикнул. – Никто не оценил твою красоту? А?
Эльф что-то певуче сказал на синдарин.
- Он тебя послал, Макс, - Ари, хихикнула – а?
- Нічого такого - обиженным тоном сказал Эльф. – Макс, от ти кажеш що тебе майже вбили, а мене так ДМ підставив, що мене на справді, майже вбили. Майже розчавили!
- Ну и как? – Арии, запустила банановой шкурой, в мусорной бачок. Достала следующий банан. Судя по всему, её статья чувствовала себя значительно лучше, чем статьи Макса и тем более Эльфа, который только и набрал, что дату.
- Ох… - застонал он – Ніколи не ходіть у який будь світ, якщо в рознарядці написано жахливе слово «Механіка» … - Эльф опять потёр ухо, которое хоть и посветлело, всё равно напоминало о том, что Лориэль побывал у роботов. – Вони ж мене майже вбили там!
- И что тебе сделали машинки? Тебя же пригласили к мирным симпатичным мехам.
- О це ж і справді, що «Мехи» Відкриваю я двері, роблю перший крок в їх світ, і…. Там жодного деревця, жодної квіточки… Ну хіба що псевдо кішка, та така злюча, що я аж злякався. Вона мені голову май же знесла хвостом, так кудись бігла…
- А фотки есть? – оживился Макс.
- Фотки чого? – сердито сказал Эльф.
- Того, как псевдо кот сносит тебе голову - поинтересовался Макс, с мстительным выражением лица.
- Та йди ти, бабій… - буркнул Эльф.
* * *
Коли робиш під просторовий перехід з Редакції прес-центру, то потрапляєш до звичайної двері, а виходиш вже у двері або альтернативу світу, куди вирішив прогулятися, а в нашому випадку - сходити у відрядження.
Коли зайдеш у двері, то йдеш світлом, буквально у світлі, і двері самі собою відчиняються. У моєму випадку, стулки розійшлися, і мені в обличчя пахнуло стійки хімічним запашком. "А як же, механічний, мабуть, жодної рослини, у природі не росте, а що говорити про живність звичайну". Але все-таки зробив останній крок, і вийшов у якесь приміщення, рясно освітлене холодним світлом довгих ламп.
Стеля була настільки висока, що мені навіть стало страшнувато. Зиркнув на гору, подумав трохи, порахував, там було метрів сто у висоту, а двері, які пустили мене - метрів двадцять п'ять у висоту й п'ятнадцять завширшки . "Яка принадність". Але однаково , я сподівався, що в них хоча б парки збереглися, або рослини на підвіконнях.
І уявіть собі, мене навіть машина чекала, вірніше їхня альтернатива, довгаста, з хижими формами. Дверцята заклично відкрилися і я, недовго думаючи сів. Воно то було б легше, якби мені як Максу, коня запропонували, у найгіршому разі - пішу прогулочку, але машина теж зійде.
Правда як вони собі представляють, водія нема, а я машину водити не вмію...
- Добро пожаловать! - напевно, у мене серце ледве через рот не вистрибнуло, перший, але не останній раз за день...
- До-о-о-брий день... - видавив я, навіть не знаючи, з ким розмовляю.
- Я познакомлю вас с нашим миром, - голос був абсолютно спокійний, вічливий, без емоцій, але виходив з нівідкіля й звід усюду. – Поскольку у нас нет растительности в прямом сміле слова, ваша статья будет новаторством. На сколько я знаю, вы предпочитаете писать о растительном мире планет.
- Саме... - сказав я, виглянувши у вікно... Ох даремно я це зробив. Усюди, куди б я не дивився, були шпилі з вогнями підсвічування вікон, і найстрашніше - безліч... ні, я не маю сил видумати, як це сказати, істот… та ні, не істот… що складаються з сплетених дротів, плат і пластин.
Немов комп'ютер, якщо розкрутити його, простіше говорячи, як у мене.
І всі ці дротики, були чимось зайняті, ходили, спілкувалися, знову ходили. Мама моя. Отут насправді не було ні однієї рослини, та й бути не могло. Це не просто техногенний мир це технічний мир, де живуть істоти, які й не знають, що таке "рослина".
- У нас нет растений..
- Про це й напишу - буркнув я.
- Сознаюсь честно, когда к нам пришло предложение познакомить Просвещённую общность с нашим образом жизни, мы не знали, кто посетит нас. Но вы – наиболее необычный гость. По моему вы прибыли с планеты…
- ...з високим магічним рівнем. Ви праві. Мені буде легше, якщо я буду бачити, з ким розмовляю.
Справа в тому, що я б не кабенився, якби не сидів на задньому сидінні, а за штурвалом нікого не було. Все-таки якось дикувато в таких умовах придумувати якісь питання.
- В таком случае, - поруч, у кріслі замерехтіло світло, і виникла, з початку неясна фігура, а потім я бачив свою копію! – Это вас устроит?
- Агов... як ви це робите? - серце знову стрибнуло з груді до п’яток і навпаки.
- Если вас это пугает - проговорили з нівідкіля, - уберу голограмму.
- Я мав на увазі можливість поговорити з вами особисто...
- В таком случе, вам придется немного подождать, вы не портив?
Ну чи знаєте, я кілька раз топився в болоті, мене намагався з'їсти квітки, і задушити розумна ліана, я підслухував за деревами й дерева підслухували мене, але жодного разу за довго час я не думав про те, що мені доведеться писати про розумних машин.
Однако монолог Лолика оборвался сам собой. Многострадальная дверь распахнулась с грохотом и в кабинет ввалилась Бася…
О, это надо было видеть. Хотя Самурай, как-то, в порыве внезапной общительности, сказал, что Бася, не дотягивает до среднего размера присущего её расе, но в ней было метра три, три с половиной, в длину. Это без ребристого хвоста с шипом на кончике. А вместе с ним, в Чужой было все шесть, если положить на пол. Но никто её так не растягивал, даже Самурай.
А ещё она была поразительно слюнявой. Эти слюни капали на пол и все работники редакции, это знали. Но каждый, кто приходил на работу в редакцию после Баси, хоть раз, всё равно падал на этих слюнях, не говоря про то, что посетители, прооравшись, увидев Басю, стопудово падали на них же, пытаясь удрать.
Но, сегодня Бася вела себя совершенно не характерно. Она шла медленно, пошатываясь, не размахивая длинным хвостом. Бася, трясла огромной головой и периодически останавливалась. Знаете, в редакции всего двое не трепливы, Бася, и Самурай. Но такое состояние и не способность сказать, что болит, пугало.
Если Самурай – просто упёртый, как не знаю кто, то Бася не может разговаривать. А говорили же ДМ, что не нужно брать на работу слишком не человеческих тварей…
- Привет Бася – сказала Ари. Бася, конечно повернула на звук безглазую морду, хлюпнула слюнями, и посеменила дальше. Бася – фотокор. И тут ещё вопрос, почему она всегда при нужных снимках. Либо она отнимает у других то что нужно, либо, завидев её все отдают ей то что она требует…
Просто с трудом можно поверить в том, что Бася, БАСЯ может фотографировать. Она же слепая. Но забавная. Вот Лолик живёт в симпатичном беленьком домике в саду, все были у него дома, когда он притащил с рейда Космический грипп. Даже Бася.
А вот к ней никто не ходил, говорят – смертельно опасно. Но все знают, что живёт она в старом коллекторе девятнадцатого века. Она натянула туда прошлогодних листьев и скошенной травы, что бы желать было удобнее, и про долбала себе, проход в современную канализацию, что бы безопасно передвигаться по городу.
Макс клялся, что у неё кошки бродячие, в кокнах перевариваются, на обед. Но ему никто не верил. Правда Аря говорила, что вполне может быть что она не есть твёрдую пищу, не смотря на зубы. Ведь в глотку её второго «рта» мало что влезет, за то он служит как «трубочка» для пития.
- О це так… ви не повірите, - Продолжил Лолик. – Я думав, що на площі мене буде чекати якийсь фанат техніки. Але коли ми стали коло гігантського пам’ятника невідомо кому, невідомо на честь чого, мене попросили війти, та відійти до пам’ятника…
- Что тебя так расстроило, то, что тебя вышвырнули из машины или то, что ты почувствовал себя такой мелочью? – осведомилась обезьянка.
Эльф фыркнул, и тут случилось нечто…
Бася, не доползшая, до своего керамического кресла, упала задом на пол и издала странный звук, после которого запустила натуральную кислотную торпеду. Эта смесь слюней и кислоты, пролетела метров пять, и с хлюпающим звуком упала на пол, тут же проорав в нём дыру. Эльф противно взвизгнул, а Бася зашипела с виноватым видом, а потом ещё раз оглушительно чихнула. Именно чихнула, и с трудом подняла своё лёгкое гибкое тело.
- Это что было? – первая оправилась Ари.
- Она… чихнула… - Макс забрался в кресло с ногами, и теперь забавно выглядывал из – за компьютера. – Бася только что, дважды чихнула.
Баська, в подтверждение догадки, ещё раз чхнула. При том торпеда пролетела в заросли любимых растений Лолик. Исход был понятен. Эльф разразился яростными тирадами на родном языке, а Арии слезла с кресла и подошла к сидящей Басе.
- Баська, ты что? – скорее для себя спросила обезьянка.
- Слушай, а может, погодим, пока Самурай придёт, он знает, может её останется только добить?
- Бася? – существо немного выровнялось, и заскребло о свой хитин. Она вынула кристалл и положила его на стол. Чужиха всегда приходила в редакцию именно с ним. И при этом медленно поползла к керамическому насесту. По дороге – пару раз чихнула на пол, пропаливая его.
- Нужна плевательница! – озарило Макса. И он слез с кресла, перепрыгивая, как балерина двоечница, последствия заболевания ксенофонта – вот как эта ваза! – Он схватил со стола Лолика, единственную на весь кабинет вазу, и укорачиваясь от рук обиженного хозяина, чуть не упал, поскользнувшись на слюнях. Но устоял, и поставил драгоценную плевательницу перед алиенкой.
Бася, зашипела, не понимая, чего от неё нужно тем, кого она по обыкновению своей расы, убивала. От этого она зашипела ещё громче, Максу стало стрёмно, но он уличив момент, схватил Басю за голову и ткнул в вазу. И…
Сверсталось!
Алиенка оглушительно чихнула. Ваза сработала как усилитель, и все разом подскочили, затихший было эльф, опять завизжал. Но кислотных торпед больше не было, и все немного приутихли.
Лолик опять решил по рассказывать до конца свои злоключения. Обезьянка даже хотела знать, что там стряслось.
- Загалом , коли я, кінець кінцем ,дійшов до того довбаного пам'ятника, то побачив, як ця гидота натурально заворушилася. Не в зрушив з місця, вибачте, а саме - як клубок гидоти заворушилася. Гладкі стінки стали міняти зовнішній вигляд і переміщатися як кубик рубіка..
Хвилин через п'ять такої от діяльності, піднімалося ЦЕ, і чемно, на російській мові питається, що я хочу ще довідатися про їхню расу. Ну я й застиг з відвислою щелепою, ляскаючи очами.
Але, сказати нічого не встиг, ,бо на площу зверзлась ще одна купа гвинтів і гайок, з ходу щось що закричала. При тому так голосно та противно, що мені ще лячніше стало. Я одразу поліз під пам’ятник.
Не встиг я, таки залізти під пам'ятник, конструкція в нього така, як вони раптом улаштували між собою потеревеньки . Один, той що більше й зі знову прибулих, з ходу навалив моєму супровіднику, майже розмазавши покриттям.. Але и другий не здавався, він перекинув нападника на спину й вдарив у щелепу. Другий раз промастив і продовбав вибоїну в покритті.
Коли я вже почав фотографувати весь цей жах, що відбувається, ну не одна Басячи вміє лазити чорти куди, за спиною щось скрипнуло і... Я виявив, що не один. Поруч сидів ще один робот, широкоплечий, червоноокий, забавний. Ну й голосок у нього.
Таке враження, що його хтось скривдив і він намагається не заревіти. Але, проте , Робот виявився хоч і не шпарко ввічливим, але товариським та вченим. Коли мене побачив, то першою справою - заловив клішнями.
Отоді я репетував страшенно. А він мене притяг до себе й запитав:
- Людина?
- Ельф.
- Людинка... - простягнув скривдженим тоном робот - що людинка отут робить?
- Поверни міні на ноги, негайно.
- Людинка нахабна, візьму й роздавлю, - зовсім серйозно заявив робот. Я ще раз закричав, робот заіржав, весело й невимушено. – Людинка…
- Я репортер, прийшов готувати матеріали на статтю про ваш світ - говорити було неможливо. А робот міні вивчав. - Я працюю в міжгалактичному виданні..
- Люди нахабні - протягнув робот. - Надіслали такого як ти, вивчати мене…
- Розкажіть про свій світ? - запропонував я – Поки ті двоє собою зайняті.
- Вони тебе ділять, чоловічок! - гигикнув робот.- Справа в тім, що той, що тебе зустрів і запросив мене, а другий виявився його братом, якого не попередили про таку цікаву подію. І тепер мій Лідер і майбутній Імператор Всесвіту, так далі і так далі… з'явився з'ясовувати обставини справи. А я – так, прийшов поглядіти, як його поб’ють.
- Але ж б’ють зараз того, що привіз мене - сказав я. – Але, якщо мене запросили на цю планету, то хіба інший не знав? – спитав я.. - Невже це не він мене запросив? - зовсім не розумів що відбувається. Але навіть якщо так, то чого ж битися те так? Можна поговорити, домовитися. - я візьму інтерв'ю у всіх бажаючих... у рамках звичайно. Так це другий робот мене запросив?
- Не дочекалися б, ще чого, білкові - фиркнув мій співрозмовник. Йому було весело, принаймні .
- Але ви самі мене запросили. Той, котрий мене зустрів, принаймні - стало насправді страшно.
- Ну не я, так точно!
- Але той що мене запросив, робот трохи зайнятий! вони б'ються! - обурився я. Я взагалі не зрозумію, навіщо так скажено битися! - А я не можу повернутися без статті.
- А причина бійки єдиний кубик, що залишився, энергонки...М-да, люди нас довідаються в кращому світлі, прошепотів робот. А я, коли повернувся, тут глянув,, що це таке й зараз розумію, що ці двоє не мене ділили, а місцеву форму дешового алкоголю!
- А я думав, це через те що я є... ну що мій провідник не із другого - тоді я подумав що це жарт такий. Хоча є шанс, що те так. . У цих розвинених машин є гумор, хоча й гумор повішеника. - Так ви відповісте мені на кілька питань? - запитав я з надією в голосі. Щось підказувало мені, що цей робот сам не свій. Але через брак іншого потрібно користуватися цим.
- Думаю заради білкового можна припинити... Бійку. - Приємного мало, коли тебе обзивають на всі лади. Але доводиться терпіти.
- Але вони не припинять, тому що там до розмови? - я оглянувся, Роботи перейшли від биття облич,, до обдирання обшивання й вибиванню дрібних гвинтиків. Народ, а вони точно бьються? Бо щось вони дивно стогнуть…
- Це саме собою, - повів широкими плечима - крильми робот - дивлячись які питання білковому потрібно з'ясувати - простягнув він з явним інтересом. Він хотів поговорити, але не хотів проявляти ініціативу. Забавний він такий.
- Я - Ельф, і хочу знати про те, як живеться роботові - вирішив сказати я. – По перше, як вас звуть?
- Мене… моя ім’я – Старскрім, і дуже скоро весь Всесвіт буде знати про мене… Я буду їм правити – гордо довісив робот.
- Добре, пане Старскрім – краще с психами погоджуватись, а то ще придавить… - А як звуть тих що б’ються, чи що вони там роблять…
- Цю гидоту, - Старскрім вказав на купу малу по серед площі, - що знизу – Оптімус. – А на в круги – товпище роботів, всі очиці вирячили и дивляться… - а того що зверху, не менш дурного – Мегатрон.
- То що вони, завжди… так… б’ються?
- Та ні, буває, що насправді б’ються – сказав Старскрім. – Роботі тільки що закінчили бійку, та лежали на площі, розламаної ними ж самими.
- Але ви ж не завжди б'єтеся - сказав я, дивлячись наверх. Робот, насправді , сидів навпочіпках і боровся із цікавістю. А нею він аж сочився. - Як вам живеться? - Робот зачудувався такому питанню й не знав що сказати - Чим ви займаєтеся, крім як бійки? - вирішив я пояснити.
- Живеться відмінно, а що ж поганого в тім що будь-які ушкодження, або що або інше можна запросто відновити, у відмінності від білкового. або наприклад вічне життя... - так уже не погано було б відремонтувати те що зламалося... Так от тільки людей й Ельфів так не збереш. Але...
- Не нудно жити? - запитав я.
- Не скучиш! Вічні сутички не дають розслабитися - весело заявив робот. Не знаходжу нічого веселого в бійках. Ці два виродки, знову битися почали.
- І всі? у вас немає нічого крім бійки? - зачудувався. Не буває такого...
- Про інші факти нашого життя ми мовчимо... - хоча видно було, що зараз виллє весь бруд. Аж, не терпиться. Слово честі, мені страшно подумати про те, що там у нього є. А як вони розмножуються? Це ж взагалі дикість якась.
А ви як думаєте, як вони розмножуються? А? мені увесь час у голову лізуть непристойні думки. Але від них аж голова кружляється. Мама дорога.
- Можливо у вас є захоплення або інтереси, про які ви б хотіли розповісти усьому світу? - запитав я, у надії, що робот про все забуде, і поведе бесіду в потрібнім руслі.
- Нам цікаве життя білкових і рівень їхнього розвитку, а саме в області технології. Більше нічого сказати не можемо - повів широкими крильми Старскрім. От це новина, значить йому цікаві мири населені, такими, як я. Любопытств не порок...
- І ви досліджуєте білкові світи? - продовжував цікавитися я.
- Так... ми більше розвинена цивілізація, і нам цікаво спостерігати за вашим розвитком...
- А ви впливаєте на розвиток інших рас? - а от на це питання відповідь важлива. Порушення Закону про Розвинені раси - це серйозно. Можуть і на накласти стягнення.
- Тільки з гарними намірами... - Чудово. Так виходить, порушують закон. Це вже цікаво. - Якщо ми впливаємо на розвиток інших рас, але тільки в гарних цілях - додав інопланетянин.
- Яким образом?
- Допомагаємо як можемо... - брехав. Коли я вже повернувся, то з'ясував, що вони не дуже те допомагають, вони із задоволенням убивають. Але й тоді я поспішив закрити тему.
- Я отут помітив, ви дуже агресивний вид, ви - воюєте?
- Можна сказати й так...а агресивність - моя головна риса. – Старскрім посміхався, розуміючи, що в попередніх репліках виставив себе, чи ледве не янголом..
- Принаймні , ви цілком прийнятні в спілкуванні, якщо не сказати більше. - Крім боїв і бійок, ви ще чимсь займаєтеся? - підлив меду я.
- Займаємося. Хоч ми й роботи...Але в нас також є особисте життя... - знову ця тема... ні, не хочу слухати, як вони це роблять...
- Властиво я мав на увазі науку, хобби, спілкування - поспішив поправитися я. Ні, ні, ні, не треба розповідати мені про те, як ви розмножуєтеся. – Так… і що до рослинності…
- Хобби! Зараз побачиш, - весело закричав робот - Агов ти, опецьок! - він кинув якийсь шматочок у спину сидячому забіяц, що його він назвав Мегатроном. У відповідь той просто на просто вистрілив у мого співрозмовника. Але той увернувся.
- Ой мама - вирвалося в мене - А детальніше про себе?
- Тобі цікава моя особистість? - досить запосміхався він - лестить...
- Я готовий вислухати всі подробиці.
- Не буду прикрашати, я взагалі тут найкрасивіший і самий розумний! - хвалькувато заявив Старскрім.
- Можливо. Я не суддя, адже я ельф і не знаю вашої шкали краси
- Хоча б зрівняй мене з тим, що тільки що проходив мимо, - посміхнувся він.
- Э... купка винтиков і гаечек, зібраних разом, пофарбована... ну.... і мій співрозмовник, і провідник теж і його спаринг партнер.
- Розповідайте про канон краси?
- Навіщо розповідати? перед тобою - ідеал! - ну я й сфотографував його... Знаєте, в них на справді сікери, національність мого співрозмовника, до речі – ідеал витонченості, краси та сексуальності. Ну не знаю, я в загалі не вважаю їх гарніми, всіх. Але певно, що ці істоти справді дуже гарні. Я тут пошукав і знайшов стільки малюнків та оповідань про сікерів, що аж очі розбігаються. Від відвертого садизму, та не знаю, як так можна, до дуже приємних речей,навідь забуваєш, що вони не люди…
- Тоді покажіть мені того, хто вважається виродком.- спитав я. Та не можу я зрозуміти, хто там гарній, хто гидкий…
Літун на хвилину задумався, після показав на мого провідника.
- Але він мало чим відрізняється від вас.
- Як мало чим!? - завив робот - як ти смієш порівнювати мене з ним? Зараз прихлопну!
- Обережніше, я тендітний і не підлягаю ремонту, саркастично пирснув я, а потім закричав не своїм голосом, мене підняли за шкірку - а ще я представляю межгалактическую систему новин і моя смерть... - прохрипів я - ВІДПУСТИ!!! ПОСТАВ НА НОГИ!!!
- Ні, тоді мені тебе погано видно, - він поставив мене на свою долоню.
- Прошу пробачення. Я у своїй расі далеко не найнижчий ...
- Теж мені. - Уважно розглядає - дивний ти який те, білковий
- Я Ельф.
- А є різниця? Між людиною і як їх там...й єльфами?
- Є, не більша ніж між вами та вашими су племінниками… але Є. Ми довше живемо, ми гарніше, ми краще співаємо, - гордо заявив я.
- Гарніше? не бачу різниці. - Він спробував відірвати моє вухо! Моє... отож як я забруднився... от тупа машина... так йому і треба, їх ой його слешать так, як можуть…
- І це теж - додав я...
- Може піти й показати тебе іншим - посміхнувся робот. Господи, чому він постійно так дико сміється?
- З можливістю знайомства й інтерв'ю, - нагадав я.
- А з можливістю вивчення й розгляду того що в тебе усередині? - залякував, худобина металева...Але тоді я по-звірячому злякався й був готовий, без порталу сюди тупотіти...
- У такому випадку не треба...
- Дурний білковий, я не насправді... - я ж говорив, гумор у них є...
Мій новий знайомий був скорбезным, самовпевненим, глумлывым, але товариським і веселим ученим. Він багато мені розповів, а два братики продовжували битися поки не почали розвалюватися на частині. Таке я пропустити не міг.
Він намагався знайти для мене рослинку, але не зміг. Замість того – привів ту саму кішку, що перед тим – хвостом голову майже знесла. Кицька сиділа и дивилась на мене, послушна така… А ще був псевдо папуга, в якого голос такий, що не можна передати.
Старскрім показав мені свої лабораторії, розповів про дослідження, небагато по культурі, але в основному про те, який він передовий учений й як його не цінують. Певно його дуже скривдили. Я не психіатр, але в нього напевно діагноз, так? То він абсолютно нормальний, вчений, то він кричить як з глузду з’їхав. Хтось певно дуже його скривдив. І дивно, як все таки, як можна таку велику істоту скривдити?
Я повернувся на місце, саме до третього, як я довідався, раунду.Навть трансформери, що спостерігали – і ті розійшлись.
А тепер уявіть,, як мені на голову впав шматок обшивання, а потім був дощик з гвинтиків і гайок. Я дав б'ю назад, ховаючись за що ірже скрегочущим сміхом робота. Бійка потихеньку зійшла на нуль, і два меха вляглися поруч. Вони просто полежали й устали, допомагаючи другові. О Боги, як що, це насправді була не бійка?.
Чесно говорячи, я не бажав бі іще разок другий, прохатися у черевці того або іншого. Але тоді розуму вистачило попросити Старскріма мене покатати.. Звідки ж я знав, що він взагалі летючий. Найбільше на світі я боявся що таки покажу, що їв на сніданок. Дужетягло. А цей моральний виродок, ще й жартував, чи нудить мене, як я себе почуваю. А сам - бочки крутить.
- Так что тебя обидело? А? - Аря подперла мордочку руками - То, что тебе на главу щепки роботовы сыпались или что ты никому не понравился? А?
- Эй, Эльф, а тебе работы понравились? - Макс, с работой сдерживался от смеха. Бася вообще игнорировала обстоятельства.
- Ну й недоумок,- ответил Лолик - я ж злякався...
Беся в этот момент, оглушительно чихнула, и вяло подняла банановую голову, а потом и вовсе легла.
Обычно она была очень живой и общительной. Общительность Алиенки иногда имела вполне рациональное продолжение, когда Самурай, яут по происхождению, слышал зов предков и начинал Охоту.
Тогда эта крупногабаритная парочка, прокатывалась по всему кабинету с визгами и утробным рычанием. Лолик, обычно, забирался на подоконник, и требовал немедленно прекратить, Макса пёрло, особенно, когда Самурай ловил Басю за хвост и подымал так, демонстрируя, что он победитель.
Аря обычно говорила:
- Победитель, победитель, и Самурай отпускал Басю. Обычно. Но однажды он чуть не убил Алиенку. А всё из-за присутствия его жены. Яут страшно завывал, и тряс несчастную Басю, намереваясь открутить голову. Его едва успокоили. Собственно уняла его только жена, что-то там сказавшая.
Но если не случался форс мажор, и Самурай не вспомнил, что Бася – не сотрудник, а охотничий трофей, собственно как и другие в кабинете, то такие забеги по редакции случались раза два- три за день. Бася ходила по стенам, а Самурай – пытался её поймать. За хвост, при том – не навредить, а то кислота попортить помещение.
Но сегодня она уже напоганила, разнеся половину кабинета.
«Жаль, что мы Люциуса выпихали раньше времени, так бы повеселились, когда он начал бы пятый угол искать…» вяло подумала Аря. «Глядишь, перестал бы выделываться. А то, кто бы к ним не сходил, все возвращаются с воплями ненависти. Даже если опустить факт не традиционности Дамблдора… Бедный Эльф… За то там полно редких растений…»
Эльф строчил статью, пересказывая то, что слышал от Старскрима, про быт и жизнь Трансформеров, периодически забавно кривляясь. У него не ладилось в ставками фотографий. Макс свою статью написал и теперь читал журнал «К9», периодически невнятно то ли ругаясь, то ли веселясь.
Ари почти дописала вступление к большой статье про военные действия между Думом и Арусом, и щедро выругалась такими словами, что даже Макс притих. Вообще то ни Лолик ни Макс, так и не поняли, чего Ари так разозлилась, она обычно была мирной и очень вежливой.
- Ты чего? – протянул Макс.
- Так, так, що таке? – поинтересовался Лолик, попутно ухаживая за растением, которое держал на весу.
- Да так, - отмахнулась обезьяна. – Одни маты на языке… - пожаловалась Аря – Вам всё хи-хи да ха-ха, одного чуть не женили, другого чуть не утопили в смазке, а я вон чуть не разбилась на корабле, чуть не упилась до смерти… А всё это – из-за военного репортажа…
- Ого… не хило… - сказал Макс. – Ты что, с Думцами летала на вылазку?
- Да нет… - Ари упёрлась ручками в стол – Если бы…
- До рожевого королівства потрапила… - эльф едва успел увернуться от баночки для карандашей, которая влетела в стену над стулом Лолика отскочила, и врезалась в один из наростов Баси. Ксенофонт прихлопнула стакан передней лапой и продолжила лежать, игнорируя события вокруг.
- Два блондина вместе – просто катастрофа… - сказала Ари. – И эта самая катастрофа сверзлась мне на голову…
- Всё, лучше, чем моя беременная невеста…
- Ото ж… а мены Старскирим буде в ночі являтися…
- А я знал, что ты влюбился…
- Замовкни, бабій кастрованній…
- Оба хороши… - буркнула Арии и моментально посерьёзнела.
Бася, опять оглушительно чихнула, заплёвывая кислотой пол. Все разом подскочили, Макс выругался матом, да так, что даже Арины словоизлияния перед тем потускнели.
А Алиенка опять чихнула, на сей раз плюнув в сторону цветочника Лолика. Пострадавшее растение моментально сгорело в кислоте и опало. Лолик скривился, как будто бы его пнули под зад, а в глазах появились слёзы.
- Братва, - сказала Аря, - а кто знает, куда Басю послали на разнарядке?
- Та до С.Т.А.Л.К.Е.Р. ів? – Эльф аж напрягся.
- Как думаете, что на подхватила, что так чихает? – Макс из под стола. Все ведь попрятались от кислотного чиха.
- То вона хвора? А нам це передається? – нервно спросил Эльф.
- Ну не знаю, - Аря почесала голову – вряд ли. Скорее всего, набралась дерьма от мутантов. В Зоне полно самых необычных вирусов и бактерий…
- А нам воно передається? – чуть ли не заорал Эльф, Макс хихикнул. В кого целилась Бася, когда чихала? В сторону окна, как не странно, а там – сидит Эльф.
- Оно мутировано от нашего, так что, вернётся к нам и мы дружно будем чихать и хлюпать носами.
- А якщо вона відкинеться? – Протянул Эльф
- Тогда и мы загнёмся.
Наступила забавная тишина. Ари рассматривала странные сизые пятна по хитину Баси. Макс курил как паровоз, Эльф оплакивал погибшее растение.
Внезапно, двери опять разразились скрипом и стоном, распахнулась, шмякнувшись о стену. А потом, захлопнулась. Послышались тяжеловесные шаги, пришел Самурай. Ни те «здасте», ни те «привет». Даже систему невидимости не отключил.
За то впервые, за всё время работы в Редакции, инопланетный охотник поймал восторженные овации. Все, кто сидел в кабинете, только услышав, как скрипнула несчастная дверь, тут же с разнообразными воплями, повыскакивали с насестов.
Однако никто не решился прыгать на невидимую фигуру. Самурай пошел дальше, устроившись в кресле. Некоторое время все подорвавшиеся со свих мест, просто наблюдали, как невидимые когтистые пальчики пляшут по клавишам.
Никто не знал, как на самом деле звали пришельца, по этому тут же выдали ему поганялово. Собственно, как и Бася, Басей вовсе и не была. Но прекрасно воспринимала кличку. Самурай, Самураем быть то ли не хотел, то ли не понимал этого. Мало ли что бродит у него в голове. Но темнее менее – привык.
Вообще-то Самурай приблудился в Редакцию сам по себе, вернее пришел вместе с ДМ, так что и не сам по себе. ДМ сказал, что он будет рассказывать про опасных тварей самых разных планет и сам по себе тварь на редкость опасная.
Естественно, никто не поверил, что некто «под катом» невидимости, опасен. Априори, если он прячется, то он слаб. Ну, естественно, первым делом его проверили на предмет чувства юмора.
Арии принесла баночку с отличными, крупными тараканами, и высадила их в ящик стола Самурая. Когда Яут явился в кабинет, и открыл ящичек, в которым хранил обычно что-то ценное, что, никто не знал, то обнаружил там десяток отборных кормовых тараканов.
Все разом застыли, в ожидании. Но… Яут переловил тараканов и… они исчезли под защитой его невидимости. А потом последовал хруст сминаемого хитина. Самурай сожрал насекомых.
После, отличились практически все, даже ДМ, пошутил. Но то ли Самурай не догонял юмор, то ли просто не показывал этого, не реагируя. Спустя время, журналисты притёрлись к Самураю, даже привыкли к его мурлыканью. И тогда случилось ЭТО…
Видимо таки облажался Эльф и приволок собой с Аруса мышонка. Местного, симпатичного, беленького, дрессированного…
Тварюшка выбралась из рюкзака, и пошла путешествовать. Самурай набирал статью, и попутно, видимо что-то ел. Мышка еду унюхала, и тут же образовалась рядом, попутно сунувшись в компьютер. И когда Самурай увидел её, то именно заверещал, иначе не скажешь.
Оказывается, Яуты умеют ходить по стенкам не хуже Ксенофонтов, а орут, как гламурная девица обрызганная водой. Вся редакция разом подскочила. Так стало известно, что Яут боится мышей. Не крыс, не опасных тварей, а именно маленьких арусианских мышей…
- С Лотором пообщался, что ли? – подумала в слух Ари, как знаток думской цивилизации.
Больше над Самураем никто не шутил. А тем более, когда всё таки, увидели, какой он, без защиты невидимости, и почитали о Яутах. Аря позаботилась, найдя воспоминания выживших «трофеев», при встрече с этими тварями.
А когда узнали, что он лишился клана, то Макс вообще отказался так или иначе к нему заедаться. Наверное – жалел. Хотя… Яут имела, на самом деле, очень сытый и выхоленный вид. Так что сомнительное дело, жалеть яута.
- Самурай! – заорал Лолик, кинувшись к столу оного. От резкого звука дёрнулась Бася, и опрокинула плевательницу. Та разбилась мелкими осколками. Эльф закатил глаза и тоненько завыл.
- На самом деле, что с ней случилось то? – Ари не кидалась к Самураю, ведь тот мог не адекватно отреагировать. Ковриком становиться не очень хотелось.
Звук работы прекратился, стрекот – тоже. А потом – прозвучал металлический голос:
- Аллергия – кратко и ясно – химия, природа.
Бася подняла голову и… вдруг чихнула. Плевок молниеносно полетел в сторону компьютера Лолика. Металл зашипел, проводки заискрили, машина вырубилась. Макс завернул матом, Самурай захохотал во всю глотку.
- Аллергия – повторился он.
Все облегчённо выдохнули, но тут же напомнился Лолик, у которого компьютер сгорел. Аря достала телефон местного сообщения. Вообще-то корпус, где располагался офис журнала, все называли Лабиринтом. Скажите на секунду, как найтись в корпусе, где есть комнаты с номером 12341 а (с) и 12441 б(с). И они находятся не просто в разных краях коридора, а на разных этажах разных подъездов и в разных измерениях, к тому же.
- Техподдержка?
-Да..да..да.. – скороговоркой в трубку.
- Ремонт компьютера, - Ари некоторое время осматривала результаты чиха – захвати начинку, а то именно она сгорела.
- Да, да, да… - та же скороговорка.
- Ну, вот и всё – Арии улыбнулась.
- С каких пор у нас есть техподдержка? – поинтересовался Макс.
- С тех пор, как ДМ нанял. Он там, в гости к твоим Трансформерам, Лолик, ходил…
Бася, поскреблась о свой хитин, и свернулась калачиком. Макс заварил кофе, Лолик вернулся на своё место и выловил из ящичка печеньки. Все успокоились по факту того, что аллергия не передаётся, а тех поддержка исправит компьютер и возможно – залатает дыры в полу.
Но Лолик чуть не выплюнул сердце, когда у Самурая вдруг отрубилась защитная система, и возможно в первый раз все дружно увидели его за обедом. Инопланетянин с видом гурмана потребял, что-то коричневатое, нарезанное соломкой.
У вегетарианки Ари появилось стойкое подозрение, что это – печёнка, свежая печень. Её начало здоровски мутить. За то Макс просёк, что хавал чужак из обычного пластикового судочка с синенькой такой крышечкой. У глумливого Макса это вызвало не хилый самоубийственный интерес.
Во первых, - глупо тревожить такое существо за обедом, а уж тем паче, задавать дурные вопросы!
- Самурай, а Самурай, а кто это тебя таким снарядил а? - Домой не ходили только к Басе. Самурай сам не пустил туда, где он жил. Значит, было что скрывать. – У тебя что, жена есть?
Наверное сейчас бы Макс догавкался, если бы не обстоятельства, в роли крошечного роботёнка с четырьмя голубыми очами. Он притащил с собой огромную против его тщедушных конечностей, коробку. Но его появление не привлекло бы столько внимания, если бы не истошный вой Лолиеля:
- Ні!!!! Ні тіки не РОБОТ… Заберіть його… - одновременно с этим эльф запустил в перепуганного робота горшком, от безвременно почившего растения. Это перепугало даже яута. Он оставил в покое Макса, и с любопытсовм поднял тару с пола, пересыпая землю. Роботёнок присел и пригнулся, а Бася подняла голову, пошикивая при этом. Ари встряла:
- Он не кусается! Дай ему работать… - она даже погладила остроконечную живность из метала.
- Та да, вони такі от придавили мене, сказали, що я за мілкий, потім лахміттям присипали, вдавили!
- Он слишком мал для этого…
- ЧччччччтаааааттттФрензиииииии – сообщил дрожащим голосом робот - Ттттеееехппооооддержккккааааа
Самурай опять заржал, и вернулся есть печень, заботливо порезанную женой. Осталось тайной, где он разжился семьёй, а самое главное – как добился расположения.
Только когда Арии от тянула перепуганного Лолика к себе за стол, Френзи смог заняться убитым компьютером. Он всё время подскакивал, видя плавящееся железо, но, тем не менее, открутил, разрушенные части и начал уже менять согревшие детали.
Френзи стрекотал своё, Самурай – своё.
Все начали успокаиваться, но поспели это сделать, ибо Бася опять чихнула. Тот восхитительный акробатический трюк, который проделал при этом крошечный Френзи, нужно было снять на камеру. Даже у яута морда вытянулась.
Бася, виновато заурчала, и отвернулась. Плевок испортил пол. Сейчас пол был похож на швейцарский сыр. Охотник доел свою печень. Аря достала последний банан. Френзи забрался в компьютер с головой и весело чирикал. Он даже перекачал информацию на сервер, услужливо глазея четырьмя окулярами небесной синевы на Лолика.
Все опять начали успокаиваться. У Ари вообще статья была дописана на четверть. А ведь размеры у неё - два страницы, журнальных. И это без фотографий. Писать то было про что, но совершенно не было желания. Обезьяна, оказывается ненавидела что Думцев, что Арусян… и выяснила это совсем недавно…
Почти детская мордаха Друльского принца, которую она хотела вставить в статью, тянула больше на мишень для дартца, особенно в глазах у Ари.
Только зарегистрированные участники
могут голосовать
Примечания автора к главе:
Это - просто глава трешевой повести.
Эльф Лолик говорит на украинском языке.
Эльф Лолик говорит на украинском языке.
